В українському суспільстві, що перебуває на етапі свого становлення, в якому існують певні світоглядні „розломи” і якому властива соціальна роз’єднаність, загострилась проблема формування „спільної мети” нації, тобто національної ідеї, здатної мобілізувати різні соціальні верстви для досягнення стратегічних цілей розвитку.

Національна ідея як чинник згуртування й об’єднання нації має відповідати потребам абсолютної більшості громадян країни, містити формулу успіху, бути спрямованою на підвищення якості життя. Вона має ґрунтуватися на тих ідеях та поглядах, які є спільними для всього українського соціуму, а не на тих, що є предметом гострих суперечок між різними „полюсами”. Вона має об’єднувати не лише різні верстви суспільства, а і суспільство в цілому з державою. У разі відповідності цим вимогам національна ідея стане привабливою і зрозумілою для кожного громадянина країни, консолідує суспільство.

Однак процес усвідомлення національної ідеї ускладнюється через глибоку апатію в суспільстві, втрату віри, надії, впевненості у завтрашньому дні.

Важливим є і зовнішній чинник. Прогрес людства на сучасному етапі базується на прагматичному підході до будь-яких процесів розвитку та характеризується, по-перше, абсолютною цінністю матеріальної вигоди, по-друге, гонитвою за особистим успіхом зі споживацьким ухилом; по-третє, суцільною комерціалізацією та перетворенням у товар таких цінностей як віра, честь, совість, переконання, принципи, патріотизм.

Ці глобальні проблеми зачепили й українське суспільство. Ми частина цивілізації і платимо відповідну ціну за це. Однак у нас є можливості протиставити згубній цивілізаційній прагматиці гармонійну, справедливу, духовну систему організації суспільного життя.

Ми, як жодна інша країна, маємо передумови для такої унікальної місії, тому що перебуваємо на цивілізаційному розломі між західною та східною цивілізаціями, що створює історичні передумови для пошуку природної гармонії.

Отже, головну роль в консолідації національних сил відіграє чітке визначення нової національної ідеї, яка б стала справжньою провідною зіркою для всієї нації.

Такою українською новою національною ідеєю стане будівництво для себе та світу найкращої, найоптимальнішої системи суспільного життя, яка дасть кожній людині відчуття справедливості, гармонії, захищеності та відкритості всіх її омріяних можливостей.

Нова національна ідея базується на філософії солідаризму – безперервному вдосконаленні справедливості шляхом виявлення, чесного визнання і невідкладного вирішення проблем людини та суспільства з урахуванням інтересів кожної особистості.

Ця місія України не може бути виконана еволюційно. Потрібен інтелектуально усвідомлений якісний крок. Ми забезпечимо новітній поступ України через реалізацію 12-ти ліній нашої стратегії – „Українського прориву”. Ми – за кардинальне і швидке покращення якості життя в країні для всіх людей. Замість повільної еволюції ми повинні здійснити повноцінний якісний стрибок у майбутнє.

Ця ідея однакова для Сходу й Заходу, Півночі й Півдня, Центру й столиці. Всі хочуть збудувати таке суспільство, яке дасть кожній людині відчуття рівних можливостей, справедливості, гармонії, захищеності.

На тлі глибокого комплексу неповноцінності та синдрому „молодшого брата”, властивих українському суспільству, ми передбачаємо скептицизм щодо своєчасності виголошення настільки амбітної національної ідеї. Але відродження країни неможливе без зміцнення віри. Цю віру мусить народити нова національна ідея. Маючи таку національну ідею, Україна зможе сконцентруватися та отримати надзвичайно високу динаміку розвитку, стати світовим ідейним лідером, пропонуючи новий погляд на суспільний прогрес, нову теорію та методологію вдосконалення економіки, суспільства, держави, світової системи.

Передумовою реалізації прориву є зміцнення духовності нації.

Домогтися справедливої державної політики стосовно кожного громадянина країни неможливо, якщо не використовуються критерії моральності й духовності. Майбутнє народу, побудова конкурентоспроможної економіки та досягнення соціальної справедливості повною мірою залежить від його здатності розвиватися інтелектуально й духовно. А це неможливо без потужного розвитку національної конкурентоспроможної культури, науки, освіти. Міжнародна конкурентноздатність українського інтелектуального й культурного продукту має стати предметом підтримки держави і здорового патріотизму.

Культура з її цінностями й установками стане пріоритетним напрямком державної політики в Проекті "Справедлива й конкурентоспроможна країна", одним із елементів, що скріплюють країну, предметом загальнонародної гордості.

Справедливість не обмежується лише матеріальним світом. Для українців духовність, мораль, мова, віра в Бога були, є та будуть не меншими цінностями, ніж добробут. Ось чому наш стратегічний документ починається з розділу про культуру та духовність.

Культура, зокрема, як набір ціннісних настанов суспільства є основою для згуртування цього суспільства. Розвиток національного культурного простору – основа суспільної злагоди та порозуміння громадян України.

Різноманітність культур, регіональну специфіку, багатий і неоднаковий історичний досвід різних частин України, поліконфесіональність і різномовність ми вважаємо не проблемою, а ознакою духовного багатства України. Всі ці чинники не перешкоджають, а, навпаки, сприяють формуванню унікальної політичної нації на основі європейських та власних цінностей. Вони зміцнюють українців здобутками громадян інших національностей, а останнім – навпаки, відкривають широкий простір для пізнання культури України.

Понад 90% громадян України підтримують ідею соборної, унітарної України. Соціологія зайвий раз переконує, що теза про загрозу розколу України є політичною спекуляцією, і громадяни України, незалежно від національності, мови чи конфесії, не відчувають дискримінації в гуманітарній сфері, і почуваються у цьому плані цілком комфортно.

Критичні відставання в культурно-гуманітарній сфері:

незавершений процес формування української політичної нації на тлі завершеності цього процесу у переважної більшості сусідів України;
слабо розвинене почуття приналежності до європейської спільноти;
світоглядні пережитки тоталітарного минулого, поширення в історичній свідомості стереотипів та штампів, що не відповідають історичній дійсності;
відсутність цілісного культурно-інформаційного простору;
нерівноправне, другорядне становище української мови в переважній більшості сфер громадського життя;
криза інфраструктури та хронічне недофінансування у сфері культури, мистецтва, художньо-музичної освіти;
ембріональний стан української культурної індустрії: зокрема, книговидання, кіновиробництва, шоу-бізнесу, відсутність відповідної інфраструктури книгорозповсюдження та кінопрокату;
низький рівень „оцифрування” національної культурної спадщини;
низький рівень комп’ютеризації та інтернетизації, що обмежує доступ регіонів до культурно-гуманітарної інформації у столиці та доступ України до європейської та всесвітньої культурної спадщини;
недостатній рівень володіння іноземними мовами;
низький рівень соціальної відповідальності бізнесу в сфері підтримки національної культури.

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Міністерство культури і туризму України;
Міністерство освіти і науки України;
Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту;
Міністерство фінансів України;
Державний комітет архівів України;
Державний комітет телебачення і радіомовлення України;
Державний комітет України у справах національностей та релігій;
Державний департамент інтелектуальної власності;
Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації.

Першочергові заходи:

розробка і впровадження державних соціальних стандартів з надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, а також їх фінансового забезпечення в розрахунку на душу населення;
стимулювання соціальної відповідальності бізнесу у сфері підтримки національної культури;
створення цілісного національного мовно-культурного простору, який ґрунтується на утвердженні української мови у всіх сферах суспільного життя, забезпеченні повноцінного функціонування державної мови на всій території України і в усіх сферах суспільного життя, передбачаючи водночас вільний розвиток російської та інших мов національних меншин України, враховуючи інтереси всіх національностей, що живуть в Україні, особливості функціонування мов у різних регіонах нашої держави;
негайне відновлення мережі книгорозповсюдження та заходи з підтримки вітчизняного книговидання;
поглиблення вивчення вітчизняної історії, розширення відповідних програм у середніх школах, вищих навчальних закладах;
впровадження широкого гуманітарного обміну між різними регіонами України, особливо між Заходом, Донбасом, Кримом;
законодавча заборона пропаганди розколу України;
впровадження виконання певних функцій шляхом бюджетного фінансування мережі закладів та установ культури до розробки, підтримки і реалізації цільових культурно-мистецьких програм і проектів:
формування та здійснення видатків державного та місцевих бюджетів у сфері культури переважно на основі програмно-цільового методу;
використання процедур відкритого конкурсу при визначенні виконавців державних культурно-мистецьких програм і проектів;
встановлення механізму бюджетних дотацій на здійснення того чи іншого культурно-мистецького проекту закладами, установами та організаціями культури, що залучили благодійну допомогу, спонсорські чи меценатські кошти на реалізацію такого проекту (механізм додаткових грантів);
державна підтримка у залученні благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів шляхом податкового, митного та інших видів регулювання, за допомогою створення системи державного визнання і відзначення благодійників, меценатів та спонсорів;
протидія проникненню в інформаційний простір України псевдокультурних цінностей, спротив пропаганді насильства, порнографії, шкідливих звичок тощо.
Державний захист національної культурної індустрії має спрямовуватись, перш за все, на підтримку вітчизняного книговидання, кінематографії та анімації. Необхідним є:

сприяння розвитку попиту на вітчизняні культурні продукти;
створення системи податкових та інвестиційних стимулів для розвитку українського кінематографу та книговидання, а також систему державних грантів видавництвам для фінансової підтримки україномовних проектів;
підтримка та подальше зміцнення матеріально-технічної бази для дублювання кінофільмів іноземного виробництва.
Інтеграція української культури в глобальні культурні процеси полегшить доступ українців до надбань світової культури та дозволить гідно представляти вітчизняну культуру на міжнародному рівні. Необхідним для цього є:

створення системи державної підтримки для видавництв, що здійснюють проекти з перекладу світової літературної та наукової класики на українську мову;
забезпечення участі у програмах двостороннього культурного співробітництва із зарубіжними країнами, культурних програмах міжнародних організацій;
стимулювання участі українських митців у провідних світових мистецьких форумах;
забезпечення діяльності культурно-інформаційних центрів України у складі закордонних дипломатичних представництв;
підтримка на належному рівні зв’язків з українськими громадами за кордоном;
посилення українського взагалі та україномовного зокрема сегменту мережі Інтернет;
поширення багатомовності в Україні із знанням не лише української чи російської мов, мов інших національностей України, але й як мінімум двох європейських мов.
Для збереження та актуалізації національної культурної спадщини необхідним є:

здійснення комплексу заходів із вдосконалення та розвитку існуючої системи національних виставкових центрів та галерей;
вдосконалення існуючої мережі бібліотек та музеїв відповідно до європейських стандартів;
створення Державного реєстру національного культурного надбання та Державного реєстру нерухомих пам’яток України;
реалізація цільової державної програми з підготовки, виготовлення та розповсюдження друкованої, електронної, аудіовізуальної інформації про культурні цінності України українською та іноземними мовами;
розробка та реалізація Державної програми популяризації національної культурної спадщини серед учнівської та студентської молоді, Державної програми збереження та використання замків України, Державної програми реставрації та розвитку національних історико-культурних заповідників;
сприяння залученню благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів шляхом надання податкових пільг.
Розбудова партнерських відносин між державою та релігійними організаціями має за мету сприяння суспільно важливій діяльності релігійних інституцій, захист українського суспільства від розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Для досягнення цієї мети необхідними є:

впровадження ефективних правових механізмів регламентації суспільно-релігійних та державно-церковних відносин;
розробка та ухвалення нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у діалозі з основними конфесіями;
повернення релігійним організаціям церковного майна з урахуванням рівності конфесій та домовленостей між ними;
заборона приватизації та продажу колишніх культових будівель, які перебувають у державній та комунальній власності;
мінімізація для релігійних організацій оплати за користування земельними ділянками, на яких знаходяться культові споруди або будівлі, що їх обслуговують;
посилення ролі духовної освіти, державне визнання дипломів духовних навчальних закладів;
невтручання релігійних конфесій у політичне життя (агітація за певні політичні сили тощо);
протидія спробам політизувати міжконфесійну ситуацію в Україні, особливо якщо вони походять з-поза меж України;
сприяння безконфліктному розвитку міжконфесійних стосунків взагалі та моральна підтримка діалогу між основними конфесіями.
Приблизний склад початкових цільових показників, які відображують рівень досягнення цілей щодо підтримки культури:

рівень державних витрат на культуру;
ступінь охоплення населення середньою освітою;
відношення суспільства та бізнесу до глобалізації;
відкритість національної культури до передових ідей з-за кордону;
рівень адаптованості населення до змін;
система цінностей і пріоритети конкурентноздатності (сприяє або гальмує);
ступінь пропаганди ЗМІ нездорового способу життя (реклама тютюну, алкоголю, насильства й антисоціального поводження);
кількість музеїв, бібліотек, парків, місць концертних залів (на 10 000 жителів);
середня кількість відвідувань музеїв, театрів, бібліотек (на 1000 чоловік населення);
частка музеїв, що мають інтернет-представництво (web-сайт);
ступінь реставрації об'єктів культурної спадщини (частка відреставрованих серед всіх об'єктів, що потребують реставрації);
частка документів державної частини Архівного фонду, що зберігаються у відповідності зі стандартами, у загальному обсязі документів державної частини Архівного фонду;
частка творів сучасних українських авторів, що увійшли до репертуару театрів і концертних організацій, із загальної кількості набутих творів;
частка нових постановок у загальній кількості постановок поточного репертуару (репертуарних одиниць) 10 провідних театрів країни;
частка контингенту, що навчається у вищих і середніх навчальних закладах сфери культури й мистецтва в загальному обсязі контингенту, що навчається у вищих і середніх навчальних закладах;
кількість дітей, які навчаються у дитячих музичних, художніх, хореографічних школах і школах мистецтв (на 1000 чол. дітей);
охоплення дітей у віці 5-18 років програмами додаткової освіти;
видано дитячої літератури (річний наклад);
кількість учасників клубних формувань на 1000 чоловік населення.
Основні показники розвитку культури в Україні. Дані Держкомстату.