Солоний смак солодкого кохання…
Сьогодні вранці вмилася сльозами,
І бережно сльозу свою останню
Сховала нишком між лукавими
рядками.

Хотіла приховати давній біль,
Але не виграла душі змагання,
І сиплять спогади на рану сіль,
Солоний смак солодкого кохання…

7.04.2000

ХВОРОБА

Поникла часом я останнім,
Сильніше в жилах б'ється кров,
Я захворіла на кохання,
Я тяжко хвора на любов.
Не лізе в голову наука,
Нема покою ні на мить,
Хтось в душу безупинно стука,
І в серці жалібно бринить.
Вже котру ніч мені не спиться,
Вже день який я не своя,
На мене страшно подивиться:
На кого схожа стала я?
Збліднілі щоки, смутні очі,
Вуста у відчаї німім,
Важка хвороба душу точить,
Вага на серденьку моїм.
А то - і сльози виступають,
І камінь тяжкий серце гне,
Найкращі знахарі не знають,
Чим можна зцілити мене.
Лиш запевняють: "Буде жити".
І що? Почім таке життя?
Ой лихо, що вам говорити,
Коли вуста весь час тремтять?!
І ось з самісінького ранння
З'їдає біль мене ізнов.
Я захворіла на кохання,
Я тяжко хвора на любов.

10.01.2000

МОВЧАННЯ

Його не чути. Він мовчить.
Мовчить, бо зна - слова безсилі.
Всі звуки тиша щойно вбила.
Маестро вирішив спочить.

Але ж любов - вона ще дише,
Вона ще стогне і кричить,
З душею прагне відлетіть
І плоть нестриману залишить.

Розтанув час. Пора додому.
Пора зібрати дань років,
І розгорнуть життя архів,
Зігнавши з пам'яті оскому.

То де ж та музика свята,
Яка несе у Піднебесся,
Аби душа у нім воскресла,
Піднявши вічності хреста?

Маестро вирішив спочить.
Він не говорить і не пише.
Але ж любов - вона ще дише,
Вона ще стогне і кричить.

17.03.2000

ЗА МЕЖАМИ БУТТЯ

Терпкий і невимовний біль пронизує серця.
Два серця - два відбитки у астралі
Чуття несуть донині небувалі,
Що підіймають із труни мерця.

Який цей біль солодкий і важкий!
Мов чакра часу, що тримає вічність,
І незліченну поцілунків кількість
Нанизує на себе вік крихкий.

Бузковий сенс бузкового початку,
Що одночасно є простим кінцем,
І все життя змикається кільцем,
В якому досить хаосу й порядку.

В якому біль, і пристрасть, і любов,
Що парами трима серця в астралі,
І почуття, донині небувалі
Не знають спину і злітають знов.

А тлінний світ продовжує горіть,
Йому немає співчуття й рятунку,
Бо незліченна кількість поцілунків
Розраду дасть йому лише на мить.

10.01.2000

НЕ СУМУЙ

Ти не сумуй, що сивина у скронях,
Ти не дивись, що свічка догорає,
Бо я іще живу в твоїх долонях,
Я до безпам'яті тебе кохаю.

Хай слідять брудом здичавілі люди
На чистих шпальтах наших вічних душ,
Нас вмиє Сонце від отого бруду,
І ми до хмар полинемо чимдуж.

Ти не лічи свої літа нестримні,
Ти не зважай на підступи лихі.
Кохання - гріх. І ми разом повинні
Відповідати за свої гріхи.

Та суду більшого уже не буде,
Ніж той, що на землі пережили,
Бо тільки люди - небеса не судять,
На небесах ні суду, ні хули.

Тож не сумуй, що сивина у скронях,
Нехай свіча ( Бог з нею! ) догорає,
Я вічно житиму в твоїх долонях,
Я до безпам'яті тебе кохаю.

21.04.2000

СПОЧИНОК

Колись ми стомлюємось всі
Від суєти понурих буднів,
Від різних справ і папірців,
Від фахівців, банкірів, суддів…

І відпочинку жде душа,
Бо потребує відпочинку.
Хтось власну жінку залиша,
А хтось іде шукати жінку.

Той зілля бісівське кадить,
А той до пляшки йде у свати,
Хтось біля "ящика" сидить
І тиждень не виходить з хати.

Хто любить подорож - спішить
Чи на город, чи на Канари.
Хто бігає, хто їсть, хто спить,
А хто закони вчить сансари.

А хтось краде чужі слова
І накладає на "фонеру"…
Душа ж поета спочива
На чистім аркуші паперу.

23.04.2000

ПОДРУГИ

Дві зірки Бог з'єднав на небесах,
А на землі - два серця, дві перлини,
І хоч вони на різних берегах,
Проте разом щомиті, щохвилини.
Укупі радощі і горе пізнають,
Разом сміються й сльози проливають,
І одночасно крізь життя ідуть,
І одночасно пристрасно кохають.
В них почуття болюче і п'янке
(Кохають тих, кого любить не можна),
Якесь святе, далеке і важке,
Якесь приємне і якесь тривожне.
І душі виливають у листах,
Проводять лезом по болючих ранах.
Вони живуть на різних берегах,
Але в одних сердець меридіанах.
Одна без одної вони не можуть жить,
Птахи з їх душ листами вилітають.
Мить зустрічі для них - то найсвятіша мить:
Ув очі очі щиро заглядають.
Кидають світ, кидають все і всіх,
Летять туди, де їх ніхто не чує,
І серед мрій приречених своїх
Вони разом радіють і сумують…

22.01.2000

Хронометраж життя -
Яким він має бути,
Аби всі кадри встигли, хоч мигцем,
На віковім екрані промайнути,
Щасливим увінчавшися кінцем?

Хронометраж життя -
Нехай наприкінці,
Коли стихатимуть потроху звуки…
А поки що із олівцем в руці
Я підраховую хронометраж розлуки.

18.05.2000

Я хочу бачити цей світ
Таким, яким він має бути,
Хай скине час безжальні пута
І в душах розіб'є граніт.

Хай заживе любов в серцях,
Нехай згорає воском лихо,
І леп століть зникає тихо
На мертвих душах-папірцях.

Прийдешній вік чуття розбудить,
Відкриє скрині прабабусь,
І може пощастить комусь
Не знати бруду і огуди.

8.04.2000

Відчиняючи двері,
босими ногами ступаєш на холодне каміння.
І, опинившись в печері, голосно кричиш.
Луна ударяється об сирі і похмурі стіни.
Лягаючи ниць,
прикриваєш брудною рукою розгублені очі,
мрієш про тепло комфортних і рідних
"хором".
Ти чекаєш закінчення ночі,
Бо хочеш,
щоб все це на ранок називалося не інакше
як сном.
Безталанний грішник.
Що покладається лише на долю,
навіть не намагаючись відкрити очі
і збагнути її абсурдну одноманітність.
Роздираєш власну шкіру до крові,
щоб іще раз переконатись,
що все, що відбувається з тобою зараз, -
насправді дійсність.
В'язень своєї долі,
приречений на життя у мороці вічнім,
під постійною напругою страху,
сповнений безглуздого і даремного чекання.
Твою самотність розділяють друзі вірні:
німий і холодний камінь,
божевільно дикі бажання...

7.09.1998

БАЛАДА ПРО ВОГОНЬ ТА ВОДУ

А за більярдним столиком Вогонь
з одного боку, з іншого - Вода.
В цю мить по кульках б'є саме вона,
а він очей із неї не спускає.
Вогонь кохає Воду сотні літ,
та підійти і ні на крок не сміє,
про вир шаленого кохання мріє,
а замість сліз лиш іскри розсипає.
І так у хаосі безсмертних почуттів
він гімн душі нещасної співає:
"Який жорстокий і безглуздий світ,
Немає в ньому злагоди й добра.
Такі закони Божого пера.
Який жорстокий і безглуздий світ!"
І оп'янівши від червоного вина,
І збожеволівши від власних почуттів,
жадаючи палкого поцілунку,
Кидається Вогонь на Воду,
цілуючи гарячими вустами
її вологі, прохолоднії вуста.
Вода вмирає. І Вогонь вмирає.
Останній дим посеред пеплу дотліває, -

останні сильні і гарячі почуття.
Який жорстокий і безглуздий світ!
Немає в ньому злагоди й добра.
Такі закони Божого пера.
Який жорстокий і безглуздий світ!
А за більярдним столиком Любов
З одного боку, з іншого - Журба...

5.12.1997

Гіркою кавою зап'ю гірку печаль,
Полину подумки туди, де ми любились,
Де серце на шматочки розлетілось,
Розсипалося, мов крихкий кришталь.
Один удар. І все. А скільки болю!
А скільки втрачених, приречених надій!
І ланцюжок з емоцій і подій
Давно прожитих не пуска на волю.
Я хочу все забуть і пам'ятать,
Я хочу вмерти й одночасно жити.
Чому так важко й боляче любити?
Чому не можна серцем керувать?
Владико Час! Всесильний і жорстокий!
Прикуй мене кайданами до скелі!
Чи кинь мене саму серед пустелі,-
Хай інший біль мене поглине поки.
Нехай поглине біль мене… Проте
Чи можна стерти те, що має владу?
Я Господа покличу на пораду,-
Хай скаже Слово істинне оте.
Бо я не в силі позбирать шматки
Ущент колись розтрощеного серця.
Рядками пам'ять тільки відгукнеться,
Залишивши оті самі рядки…

28.02.2000

СТРИПТИЗЕРКА

Уже півроку в Сонця стриптизеркою.
Ритмічний танок пристрасних хвилин,
Уранці - мед, вночі - гіркий полин,
А вдень душа ховається в люстерко,
Неначе втратить промінь боячись,
Яким розплачується Всесвіту Володар,
Неначе води не змивають вроди,
Адже і тіло стомиться колись.
І ось - за ніч знесилена від сліз,
І ось - вночі годована полином,
Уранці в небо божевільно лине,
Щоб влаштувати Сонцеві стриптиз.
І шаленіє в вихорі безбожнім,
І забуває заповідь святу,
Вона скидає одяг на льоту,
Вона несе жагу у русі кожнім.
Так легко тілом чарівним і грішним
Кружляє, в'ється, повзає змією,
Що світ увесь німіє перед нею,
І Сонце хіть роз'ятрює утішну.
Вона в екстазі променів горить,
Вона тріпоче збудженою плоттю,
Спочатку тілу кориться, а потім
Бажає душу спраглу напоїть.
Мов винограду перестигле гронце,
Мов течія, що вирвалась з-під шлюз,
Вона - цариця серед божих муз,
Не раз згвалтована пекучим Сонцем.

21.04.2000

Не вистачає! -
І в душі неспокій. -
Не вистачає часу на терпіння.
З надією очікую спасіння,
Та все-одно терпіти мушу поки.
Не вистачає! -
І виходить гнів. -
Не вистачає сили на творіння.
Украв нечистий все моє сумління,
Украв і у вогні його спалив.
Не вистачає! -
І душа болить. -
Не вистачає часу на терпіння.
Не вистачає сили на творіння.
О, Боже, тож чи варто далі жить?!..

12.01.2000